Валерій Лобановський – одна з культових постатей не тільки для українського, але і для світового спорту. В День незалежності України ми хотіли б нагадати, які випробування довелося пройти цьому майстру на шляху до міжнародного визнання.
Сьогодні Україна відзначає 32-у річницю своєї незалежності. Це пряма заслуга українського народу. Якби не самовіддана боротьба, неймовірна боєздатність і волелюбність, можливо, ми б не написали цю статтю сьогодні.
Любити свободу – це правильно, і коли її намагаються відібрати – це означає, що правда на твоєму боці. А коли ти зберігаєш незалежність, це свідчить про твою здатність боротися. Всі ці риси притаманні Україні та українському народу, і саме це дає нам перевагу у боротьбі проти зла.
Що говорив Володимир Зеленський два роки тому?
“Це можливість зрозуміти, чого ми навчилися за роки незалежності і чого ми повинні навчитися, щоб ніколи її не втратити”, – сказав президент Зеленський два роки тому.
А потім продовжив: “З 1991 року унікальність незалежної України формували особистості, яких в країні знають усі. І завдяки яким усі знають про Україну. Про наш живопис, музику, театр, балет, літературу, кіно, науку й спорт. Лобановський, Ступка, Яремчук, Амосов, Патон, Каденюк, Брондуков, Биков, Квітка Цісик і багато інших. Починаючи з 91-го, вони з року в рік приносили незалежній Україні славу. І з року в рік світ казав їм: “Браво!” І, на жаль, з року в рік вони йшли від нас, так і не почувши від України “Дякую!” – сказав голова держави.
Представляти свою країну – це честь, а досягти успіху від її імені – для багатьох це недосяжна мрія. Легендарному українському тренеру це вдалося. Нехай це сталося під тиском режиму та за залізною завісою. Він – батько українського футболу, а не радянського.
Валерій Лобановський – Свобода в горах
Валерій Лобановський, безумовно, не потребує особливого представлення. Сьогодні ми хочемо розповісти історію, яка зображує його, як шукача незалежності та свободи.
На європейській арені успіхів досягли два клуби з СРСР – київське “Динамо” та “Динамо” (Тбілісі). І ми можемо назвати місця в Україні та Грузії, де футбольні гурмани дивилися європейський футбол через заборонені трансляції, які були нелегальними в Радянському Союзі.
Заборонений європейський футбол у Радянському Союзі
Радянський громадянин не мав права отримувати інформацію про ”ворожий” Захід. Тому західні (європейські) ЗМІ та прийом сигналу від них були під забороною.
Технічні обмеження: У порівнянні з більшістю країн Західної Європи, які в основному використовували систему PAL, в СРСР була система мовлення SECAM D/K. Навіть якщо б ви могли отримати сигнал, вам потрібен був багатосистемний телевізор, який здатен працювати як з системою PAL, так і з SECAM, або конвертер між цими системами.
Юридичні та політичні ризики: участь у діяльності, пов’язаній із перехопленням іноземних телевізійних сигналів, могла бути сприйнята як акт незгоди або потраплянню під вплив західної пропаганди. Користуватися будь-яким іншим джерелом інформації, окрім державних телеканалів, було ризиковано.
Що робили футбольні вболівальники? Ті, хто жив у прикордонних республіках, знаходили місця, де можна було приймати телевізійний сигнал від сусідніх країн. Якщо в Україні цим місцем був Ужгород, то в Грузії – Пантіані, де і збиралися футбольні вболівальники.
Валерій Лобановський у Карпатах
У своїй книзі “Нескінченний матч“ Валерій Лобановський наголошував, що футбол змінюється і розвивається вкрай швидкими темпами. Також змінювалися команди, гравці, тренери, їхні тактичні схеми та філософія. Він, безумовно, мав рацію.
Коли ви граєте в Кубку європейських чемпіонів або Кубку кубків проти таких команд як “Барселона”, “Гамбург”, “Реал”, “Ліверпуль”, “Ноттінгем” та інших, потрібно дуже добре готуватися. Особливо коли система вимагає від вас результату не зі спортивних, а з політичних міркувань. А як ви могли б адаптуватися до цих змін, не маючи змоги за ними спостерігати? Без глибокого аналізу це схоже на маневрування в темряві.
Що говорив Лобановський?
“У футболі розвідка є вкрай важливою. Чим більше інформації, тим краще”.
Це завжди було актуальним. Не так давно Марсело Б’єлса використовував асистентів для шпигунства за суперниками. Запорізький тренер розумів, що вивчення суперника є критично важливим під час підготовки. Тому, якщо система не надає потрібної інформації, ви повинні знаходити її самостійно.
Валерій Лобановський часто виїжджав у Карпати, щоб дивитися матчі великих європейських команд. Не можна сказати напевно, яке місто чи село він відвідував, але відомо, що висота Карпат та їхнє розташування дозволяли йому приймати сигнал і вивчати матчі суперників.
Те, що словацький та угорський телесигнали можна було приймати в Ужгороді та на Прикарпатті, підтверджує львів’янин Василь Рац. У дитинстві він дивився більше матчів “Уйпешта”, ніж київського “Динамо”.
“Глядач разом з футболом стає розумнішим. На міжнародних матчах у Києві трибуни завжди були заповнені. В Тбілісі – теж“.
У своїй тренерській діяльності Лобановський був новатором у багатьох напрямках, серед яких і аналітика. Легендарний тренер добре розумів, що зростання у розумінні футболу призводить до глибшої проникливості. Однак такий розвиток вимагав перегляду матчів іноземних команд, чого Радянський Союз часто не дозволяв.
Валерій Лобановський був одним із небагатьох, хто мав можливість відвідувати Європу. У своїй книзі він згадує, як у Києві та Нідерландах він обговорював різні теми з тренером “Утрехта”.
Однак цього було явно недостатньо, і йому потрібна була висота та свобода Карпатських гір, щоб спостерігати за суперниками – місця, де “старший брат” з твору Джорджа Орвелла та співробітник КДБ не могли б його знайти.
Валерій Лобановський у Карпатах шукав незалежність від потворної системи, яка забороняла навіть футбол.
Будь як Лобановський
Вам не потрібні Платон, Арістотель, Гомер чи Софокл, щоб зрозуміти порівняння, яке вже виникло в голові ще до завершення цієї статті.
Зараз Україна йде шляхом, схожим на похід у Карпати Валерія Лобановського. Відважна країна сьогодні платить величезну ціну за свою незалежність від імперії зла. Проте перемога буде такою ж грандіозною і гучною, як ім’я Валерія Лобановського, що назавжди залишилося в історії світового футболу.
