Напередодні півфінального матчу Ліги чемпіонів “Інтер” – “Мілан” всі розклади вже відомі. Явний фаворит визначився минулого тижня, тому пропонуємо розібратися з не менш важливим питанням: чому міланські команди проводять свої домашні матчі на одному стадіоні, але називають його по-різному? І хто такий Джузеппе Меацца, на честь якого називають арену “нерадзуррі”?
“Сан-Сіро” чи “Джузеппе Меацца”?
Якщо коротко, то обидва варіанти є правильними.
В 1925 році керівництво “Мілана” прийняло рішення про будівництво нового стадіону в районі міста, який називався Сан-Сіро. Саме звідси і пішла перша назва арени. Цікаво, що “Сан-Сіро” став одним із перших суто футбольних стадіонів Італії. На той момент більшість споруд такого типу були у власності муніципалітетів і залишалися мультифункціональним, тобто мали бігові доріжки навколо поля.
До речі, відкривали новий 35-тисячний стадіон саме “Мілан” та “Інтер”. Переможцем першого дербі на “Сан-Сіро” (19 вересня 1926 року) стали “нерадзуррі” – 6:3.
Протягом 20 років цей стадіон був домашнім тільки для “Мілана”, а в 1947-у сюди переїхав ще й “Інтер”.
Своє друге ім’я арена отримала у березні 1980 року. За кілька місяців до цього помер найвідоміший футболіст, що народився в Мілані і грав за обидві місцеві команди – Джузеппе Меацца, тому було прийняте рішення перейменувати стадіон на його честь.
Проте серед вболівальників “Мілана” назва “Стадіо Джузеппе Меацца” не прижилася. А от “Інтер” і фанати “нерадзуррі” досі використовують саме її, адже Пеппіно був легендою саме цього клубу.
Хто такий Джузеппе Меацца?
В “Інтері” Меацца опинився дещо випадково. Він з дитинства вболівав за “Мілан” і мріяв стати гравцем саме цього клубу, але в 14 років не пройшов відбір в юнацьку команду “россонері”. Тоді Джузеппе пішов в “Інтер” (на той момент – “Амброзіану”) де згодом став капітаном та місцевим ідолом.
Низький і худорлявий хлопчина привів юнаків “нерадзуррі” до двох поспіль перемог у регіональному чемпіонаті і вже в 17 років приєднався до основної команди. Тут він одразу отримав прізвисько “Балілла” (“маленький хлопчик”).
Справа в тому, що після приходу до влади фашистської партії в Італії з’явилась молодіжна організація “Opera Nazionale Balilla”, в яку брали 14-річних хлопців. Саме тому, коли Леопольдо Конті довелося поступитися місцем на полі невідомому юнаку, він кинув фразу: “Чудово! Тепер ми ще й даємо грати хлопцям з Балілли”.
Але Меацца дуже швидко змінив відношення до себе. Він одразу почав багато забивати, а його показник у 31 гол досі є рекордом для новачків у перший сезон в Серії А. На жаль, той сезон так і залишився найрезультативнішим у кар’єрі Джузеппе. Згодом Балілла отримав капітанську пов’язку і протягом 9 років залишався найавторитетнішим гравцем команди.
Його 13-річна кар’єра в “Інтері” завершилась через травму. Джузеппе не грав більше року, а восени 1940-го перейшов у “Мілан”. Тут Балілла провів всього 2 сезони і забив 11 голів. Далі були “Ювентус”, “Варезе” і “Аталанта”, а після війни – повернення в “Інтер” в статусі граючого тренера заради красивого завершення кар’єри.
Пізніше Меацца ще кілька разів ненадовго повертався в рідний клуб у якості тренера і навіть доклав руку до переходу в “Інтер” іншої майбутньої легенди – молодого Сандро Маццоли. Але великих успіхів у якості тренера з “нерадзуррі” чи будь-яким іншим клубом Джузеппе так і не здобув.
Досягнення Джузеппе Меацци
Головне досягнення Меацци – участь у двох переможних чемпіонатах світу. Успіхи в футболці “Інтера” привели молодого Баліллу в збірну Італії вже у 1930 році, і він почав забивати з першого ж матчу (поклав дубль у ворота Швейцарії). Згодом Джузеппе став незамінним гравцем “Скуадри адзурри”, пройшовши еволюцію від наконечника атак до правого інсайда.
На чемпіонатах світу 1934 і 1938 він забивав небагато (2 і 1 гол), але був важливим елементом чемпіонської команди. Тільки четверо футболістів брали участь в обох тріумфальних для Італії мундіалях, і один з них – саме Джузеппе Меацца. А 33 голи Балілли довгий час залишались рекордом збірної Італії, аж поки його не побив незрівнянний Джиджи Ріва (35).
Меаццу називали одним з найкращих гравців своєї епохи і він обов’язково отримав би щонайменше пару Золотих м’ячів, якби їх тоді вручали. Крім статуса легенди “Інтера”, він досі утримує титул найкращого бомбардира в історії клубу – 253 голи в офіційних матчах.
Меацца привів “нерадзуррі” до трьох титулів чемпіона Італії і виграв з ними Кубок країни. Крім того, нікому досі не вдалося забити 100 голів у Серії А швидше ніж це зробив Джузеппе – свій сотий м’яч він забив у 23 роки і 32 дні. Тому навіть перехід в “Мілан” не похитнув його авторитет в очах вболівальників.
Сьогодні стадіон, названий на честь місцевого героя, прийматиме найважливіший матч за останні багато років – міланське дербі, переможець якого зіграє у фіналі Ліги чемпіонів. На поле вийдуть чемпіони світу і Європи, але ніхто з них поки навіть і близько не претендує на те, щоб стати зіркою рівня Джузеппе Меацци.
